048 717 4451

  • 048 717 4451
  • 068 521 1302
  • 050 395 5538
  • 050 395 5537

Забыли пароль?

* - поля, обязательные для заполнения


Каталог товаров

2019-11-13

Завантажте нас роботою!



…Ти все життя у просторі пітьми,

Не бачать колір, безпросвітні очі…

Та бачиш ти те, що не бачим ми,

У тебе інші дні, і інші ночі…

 

13 листопада відзначається Міжнародний день сліпих - всесвітня дата, покликана привернути увагу до тих людей, хто назавжди позбавлений можливості насолоджуватися всіма кольорами веселки і бачити обриси і форми речей.

У цей день прийнято піднімати проблематику сліпих та людей з обмеженим зором, проводити різні PR - заходи.

Зрозуміло , це добре. А що далі?

Порозмовляли та забули?

Напередодні Дня сліпих, 5-7 листопада у Києві проходила найбільша річна подія у галузі  електрообладнання - виставка «Електроінстайл».  

Українські та закордонні компанії представляли продукцію різних виробників. Більшість продукції - закордонна.

І, звичайно , ніхто тут навіть не згадував про тих, хто не так давно виробляв левову частку, а саме близько 30% обсягу ринку електропродукції, про підприємства УТОС. Тут вироблялося все, що вимагало ручної обробки і дозволяло задіяти інвалідів і надати їм можливість бути корисними суспільству.

 

Де ж вони є, чому не тут? - запитала я себе, проходячи повз дорогих і сучасних стендів .

 

Саме тому, коли директорка київського УТОС №3, Марія Іванівна Івасенко запросила мене на зустріч, я, не вагаючись ані хвилини, покинула виставку та швиденько поїхала на Подол. Так, вам не примарилось, на самому Подолі, в історичному центрі міста вже багато років існує підприємство, про яке в Україні сьогодні мало хто знає.

Але саме воно надає надію та притулок людям, котрі від природи обмежені у кольорах та просторі, не мають можливості побачити і зрозуміти що таке світло.

Зустріч була непростою ...

ЇЇ можна порівняти із відвідуванням  дитячого будинку, коли малі дивляться на тебе з великими сподіваннями та вірять у дива.

І ти, як дорослий, розумієш, що не здатен творити усі дива. Але раптом станеться…

Сидячи у невеликому директорському кабінеті, ми тихенько розмовляли про різне, поглядаючи на стенд - предмет гордощів Марії Іванівни, на якому було прикручено зразки електро- та радіорозеток, електровилок та іншої продукції.

Однак, особливої уваги на стенді та у серці директора приділено прищіпкам - найбільш популярній сьогодні серед споживачів продукції.

- Невже радіорозетки ще купують? - запитала я не стримавшись.

- Так, звичайно купують. Але не у місті. На сьогоднішній день ми, на жаль, маємо дуже вузький ринок збуту, орієнтуємося на периферію, люди у селах ще купують і радіорозетки, і тримачі для штор та іншу нашу продукцію. Не всі шукають дорогий дизайн, та, часом, саме якість та збережена технологія із використанням кераміки має вирішальну роль у виборі електропродукції.

Якщо розглядати споживачів у регіональному аспекті, то це Харків і область. У нас є кілька оптових покупців, які вже довгий час із нами співпрацюють. Також це мережі магазинів «Все по 10»- там наша продукція хоч якось продається. Можна сказати, що це дрібний опт. Місцеві київські підприємці у нас охоче викуповують прищіпки.

- Марія Іванівна, ви сказали, що ринок збуту сьогодні досить вузький. Скільки робочих місць для людей з обмеженим зором вдалося зберегти?

- Зараз на підприємстві працюють 57 інвалідів із різним статусом, проте це фахові працівники, які дуже цінують свою роботу. Подивіться, у розетках ми досі використовуємо кераміку, а це гарантія витримки та строків використання.

Ми розраховуємо продавати підприємствам, адже наша продукція витримує високу напругу.

Раніше у нас була своя лабораторія де ми випробували зразки, сьогодні її немає, проте ми намагаємося працювати за затвердженими раніше параметрами, «халтуру» не виробляємо - це точно!

 

 

 


 

- І що, насправді все «під ключ»? Кожна деталь виробляється на вашому обладнанні?

-На нашому!

 У нас дуже багато ручної праці. Уявіть собі, щоб зробити одну деталь, потім інші, прикрутити і зібрати все, як конструктор, потрібно дуже багато механізмів, розроблених виключно для людей із вадами зору. Щоб закрутити кожний гвинт, його треба покласти у спеціальне пристосування, котре приводиться у рух ногою, крутиться та вкручує саме такий гвинт. І так у всьому. Для кожної деталі є штампи і пристосування, все це разом із людськими ресурсами складають свого роду виробничу лінію, яка творить дива.

Звичайно, чим простішим є продукт, чим менше у ньому компонентів, тим швидше його зробити і дешевше він має коштувати.

Ми виробляємо раритетну продукцію, яку на Україні, напевно, вже ніхто більше не випускає - це затискачі для штор. У сільській місцевості ця продукція використовується і навіть дефіцитна.

Ми їх виробляємо на спеціальних штампах, нікелюємо, потім виготовляємо пружинку, тримач, прокручуємо через гальваніку із цинком, потім віддаємо у цех для збирання.


 

- А чи плануєте якісь інновації? Чи можливе застосування новітніх технологій, викорстання нової лінії для випуску сучасних розеток?

- Звичайно, ми готові засвоювати нові лінії. Однак, існує визначна умова - щоб виробництво прийнятно було для сліпих, не просто лінія на автоматиці, а така, щоб сліпі люди могли на ній працювати. Але ще й така, щоб потім  збут був. Адже людям потрібно на щось існувати.

Зараз засвоюємо випуск нових прищіпок із пластмасовим тримачем, замість металевої пружини. Зразки проходять випробування, але ще не вийшло досягти ідеального результату для серійного випуску. Допрацьовуємо. Штампи для нових деталей теж самі робимо. Будуть у нас пластмасові затискачі для штор.

Я давно вже маю мрію - випускати сьогодні продукцію, як і раніше, 30 років тому, коли у кожному електромагазині  були наші розетки, подовжувачі та інше.

Кілька років тому у нас мало бути дуже велике замовлення - випуск бейджів. Майже рік ми готувалися до цього проєкту - форми, випробування. А потім – раз, і відмова. Завезли іноземні бейджі, можливо китайські.

А ми дуже розраховували на це замовлення.

Хочеться надати роботу людям, як раніше. Щоб вони бачили, що продукт, який вони з такою любов'ю виробляють руками, комусь потрібен.

Але як це зробити? Адже китайські розетки дешевші, та їх так багато на ринку...

Цілком можливо, що вони гірші за якістю, та потенційні споживачі сьогодні навіть не знають про нас. Можливо, якось розповісти? Можливо, це допомогло би нам продавати?

- Марія Іванівно, а якщо про вас дізнаються і будуть купувати, які обсяги продукції ви можете гарантувати дилерам?

Якщо мова йде про розетки, то близько 15000 штук на місяць, прищіпок - набагато більше, до 100 тисяч штук. Більше поки не виробляємо. Це не тому, що ми не хочемо. У нас не автоматичний випуск, а напівавтоматичний, навіть більше ручний. Моторчики і спритні навчені руки сліпих.

Також ми проводимо для своїх працівників з інвалідністю різноманітну реабілітаційну роботу – працюють клуб, бібліотека, є гуртки художньої самодіяльності, де розкриваються таланти наших як нинішніх так і колишніх працівників.

Беремо участь у різноманітних київських та всеукраїнських творчих фестивалях, оглядах. В літній сезон наші працівники відпочивають та оздоровлюються на власній базі відпочинку у селищі Козин, де створені всі умови для цього. У літній час протягом вихідних днів направляємо на базу відпочинку незрячих працівників, проводимо для них різні творчі конкурси. Тобто ми вміємо не лише працювати, а й допомагаємо людям з інвалідністю знайти себе в інших сферах життя.

 


 

- Сьогодні підприємство зазнає значних фінансових труднощів, наскільки ці труднощі відображаються на умовах праці. Чи не замерзаєте ви взимку?

- Ні, що ви! Ми навчилися до всього пристосовуватися, а у холодний період ми переводимо виробництво у менший цех,там значно тепліше.

Але не мерзнемо, це точно. Та ще й робота гріє, коли вона є!

Допоможіть нам продавати, адже ми вміємо і хочемо бути корисними.

Завантажте нас роботою!

Зустріч закінчилась,пройшло майже два тижні , але досі перед очима картина: невеличкий чистенький кабінет директорки із старовинним годинником на столі та  стендом часів Союзу; Наталка - завгосп, яка так ретельно відбирала для мене зразки продукції (а раптом з цього щось вийде), Антон - секретар, хлопець із порушеними руховими функціями і слабозорістю, але із виключними знаннями та здібностями у галузі цих нових діджитал технологій; та, звичайно , Марія Іванівна - , яка невпинно, десь разів десять повторювала одне й те саме:

«Завантажте нас роботою»!

Христина Аполлонова